До 15-річчя Української Греко-Католицької Церкви в Севастополі

На час створення УГКЦ в нашому місті вже існувала «Просвіта», котра об’єднувала національно свідоме українство міста. Разом зі мною перші підписи поставили родини Миколи Гука, Ігора Тенюха, Володимира Холодюка, Володимира Притули, Стефанії Садчук, Заторської-Топіліної, Яковенків, та Микола Кічмар.

24 березня 1991 відбулася моя зустріч в Храмі Св. Юрія у Львові на прийомі у преосвященного Митрополита Володимира Стерника, Містоблюстителя Глави Помісної УГКЦ, яку зорганізував Отець Студит Йосиф Мілян, для отримання документів на реєстрацію громади УГКЦ в Севастополі.

Допомогу в реєстрації громади УГКЦ в Севастополі надавав Ігор Йосипович Тенюх, на той час депутат міської ради, що очолював депутатську групу «Україна». 19 серпня 1991 року в приміщенні Севастопольської міської державної Адміністрації її голова Іван Федосович Єрмаков посприяв реєстрації громадян УГКЦ, хоч поруч з ним сиділи комуністи і противилися тому. Того ж дня Мубілетом Гезетовичем Кенджалієвим була зареєстрована і мусульманська кримсько-татарська громада. Ми взаємно привітали одне одного. В часописі «Митар» УГК семінарії, за грудень 1991 р. в статті семінариста М. Бучинського під назвою «Духовні терени Криму» писалося: «В Севастополі, завдяки старанню п. Богдани Процак, та окремих депутатів міської ради, зареєстрована перша в Криму греко-католицька громада». Михайло Бучинський – перший голова «Просвіти» м. Сімферополя, учитель географії, що вчив дітей цьому предмету, обходивши з ними кримські гори і печери. Знаючи прекрасно політичну обстановку в Криму, зумів зорганізувати підтримку нашій церкві.

На той час не було відповідної кількості священників, то ми чекали два роки першого священика о. Анатолія Мазурика. Але за ті два роки Львівська духовна семінарія «Святого Духа» присилала нам на свята Різдвяні, Великодні, Пресвятої Трійці семінаристів і священників. На той час ректором семінарії був владика Юліан Вороновський, який є зараз єпископом Самбірсько-Дрогобицькій єпархії. Михайло Бучинський – організатор цих поїздок – зараз є протоієреєм в Трускавецькій Церкві та ще й до того редактором газети «Жива вода» і малярем ікон. На святкування Пресвятої Трійці приїздив о. Роман Мірчук (син відомого історика про історію УПА, Петра Мірчука). Після від’їзду Вороновського обіймав посаду ректора тієї ж семінарії. Одночасно приїздили на ці великі свята сестри монахині з м. Тернополя. Серед них сестра Йосифа, зараз настоятелька жіночого монастиря в Зарваниці. Одночасно зорганізувала мистецьку виставку з відомою вишивальницею Ганною Баран на День міста Севастополя, на Історичному бульварі. Від Тернопільської єпархії приїздив на свято Миколая в 1993 р. о. Василій, що й був в ролі святого Миколая в Українській недільній школі та військовій частині в день присяги. Там служив підполковником Б. І. Вуйко.

Не маючи свого храму, греко-католики перші Богослужіння проводили на території Херсонеського історичного заповідника, з поради Миколи Кічмара – героїчної людини, що загинув в Нагірному Карабаху 9 травня 1992 р. і похований на цвинтарі в Єревані, з написом на могилі «Микола з України». Ми збирали продукти, медикаменти, а він возив їх дітям війни. Палата Лордів Великої Британії вшанувала пам'ять хвилиною мовчання, а Останкіно з Москви подало його як «руховца из Севастополя».

Приміщення для Богослужінь надавав Севастопольський військово-морський інститут ім. Нахімова. Іноді Богослужіння відбувалися в приміщенні Б. Процак, як, приклад, перше хрещення дітей з українських родин там зробив о. Роман Мірчук.

Коли поселився в Севастополі о. Анатолій Мазурик, то довгий час Богослужіння відбувалися в однокімнатному помешканні, яке він винаймав за власний кошт. Першим регентом на протязі 3-х років була п. Стефанія Садчук, родом зі Львова. За той час набралися практики в неї Михайло Антонюк і Левко Ярушевський. Тепер маємо їх дяками в теперішній церкві.

Потім голова «Просвіти» Микола Гук, отримавши приміщення для організації, дав можливість проводити Богослужіння вже в більшій залі. О. Анатолій Мазурик завоював авторитет серед місцевої інтелігенції. Маючи філологічну освіту, міг спілкуватися кількома мовами, його запрошували на різні заходи, що відбувалися в місті. На відзначення 140-річчя героїчної оборони Севастополя у Кримській війні до Севастополя прибули делегації Великої Британії, Італії, Туреччини. Серед них були і представники церков. Від Католицької Церкви делегацією Італії був запрошений о. Анатолій Мазурик. Єпископ Англіканської Церкви подарував йому срібний хрест з прикрасами. Він був запрошений на перші установчі збори Асоціації національно-культурних товариств Севастополя. Там його промова так захопила весь великий зал в готелі Крим, що до нього підійшов мер міста Семенов і запропонував свою допомогу. О. Анатолій почав робити все для будівництва храму, але з екрану місцевого телебачення став виступати Георгій Поляков від православної Церкви Московського Патріархату проти нашої церкви, бунтувати місцеве населення, навіть в технічному університеті на столах студентам роздавали листівки з текстом: «Надвігаєтся чорная туча греко-католіков». Міська, на той час комуністична рада, очолювана Василем Пархоменком, відібрала від нас землю. Сказали, що то земля церкви Московського патріархату. До сих пір там нічого не побудовано, а кошти наші пропали. На засіданні міської ради був присутній єпископ Лазар з Московського патріархату. В його присутності нам кричали: «Убірайтесь отсюда, ето не наша церковь». Ми навіть боялися за життя о. Анатолія.

Одного року, коли в Севастополі був з’їзд представників Президента всіх областей України, знаючи мене як голову громади УКГЦ, люди з російського блоку закричали: «Богдана прішла, забросаєм камнямі греко-католіков!». Зі мною була політв’язень Наталя Яковенко і дала корисну пораду: ховатися поміж дорогих авто, бо за побите авто платитимуть, а за побитих греко-католиків не будуть відповідати. Це було недалеко від міського кладовища, то ми між могилами ще бігли і ховалися.

Ввечері мені зателефонував Віталій Вас. Коваленко, науковий працівник інституту післядипломної освіти, вибачився від імені всіх культурних росіян, бо він стояв на четвертому поверсі Культурно-інформаційного центру і бачив цей напад, але сам не міг нічим допомогти. За це його попросили вийти з російського блоку. Зараз Віталій Васильович дбає про введення християнської етики в навчальних закладах міста.

Другим священником був о. Микола Бердник, котрий ще будучи семінаристом, приїздив до нас з Михайлом Бучинським, о. Микола допомагав місцевим пластунам під час літніх таборів. Він їм залишив про себе добрі враження.

Коли приїхав третій священник о. Петро Кам’янський, від «Просвіти» забирали приміщення і ми знову не мали притулку. Богослужіння відбувалися в помешканні о. Петра .

Потім жителі Балаклавського р-ну, вони ж парафіяни зареєстрованої отцем Анатолієм Мазуриком громади «Андрія Первозванного», запропонували взяти в оренду напівзруйноване приміщення на 10-му кілометрі Балаклавського шосе, яке о. Петро з парафіянами місцевими родинами, та парафіянами громади «Успіння Пресвятої Богородиці» відремонтували. Окрім того, о. Петро зумів добитися виділення землі під будівництво храму «Успіння Пресвятої Богородиці».

Після приїзду Папи Римського Іоанна Павла ІІ до України, ми стали визнані. На нас не нападають, як на початку 90-х років. Хоч як нелегко все дається о. Миколі Квичу, теперішньому священникові. Скільки перешкод в оформленні документів прийшлося пережити йому. 15 років – ми перші в юридичній реєстрації. Скільки різних конфесій отримали землю за той час і побудувалися, тільки не українські храми.

На протязі цих років нас провідували: Тернопільсько-Зборівський ієрарх Владика Михайло Сабрига, Владика Самбірсько-Дрогобицький Юліян Вороновський при о. Анатолієві і о. Миколі. На освячення Хреста на території під майбутній храм до нас приїжджав екзарх Одесько-Кримський преосвященний Кир Василь Івасюк.

Багато священників з різних областей України і Білорусії бували в нашій Церквиці. Просвітяни з міста Яблунева, що на Івано-Франківщині, подарували рушники і різьблені з дерева речі випускників художнього училища для прикраси храму.

Зараз для будівництва Церкви нам надали землю, маємо вже проект храму, який мріємо побудувати.

Богдана ПРОЦАК,
засновниця і перша голова громади УГКЦ в Севастополі

Газета Кримська світлиця,
11 серпня 2006 р.