Які бажання, надії плекали тоді, що збулося?

В той час на всьому Кримському півострові не було жодного нашого священника, жодної української церкви. Почували ми себе, наче сироти. І ось чимало людей, що зібралися в севастопольській "Просвіті", постановили собі жити за традиціями і вірою батьків і утворили громаду Української Греко-Католицької Церкви.

Першу допомогу нам надала Львівська семінарія Святого Духа і особисто тодішній ректор, а нині єпископ Самбірсько-Дрогобицький Юліян Вороновський, а також тодішній семінарист, а нині священник і редактор газети «Жива вода» Михайло Бучинський. Пан Михайло до вступу в семінарію мав закінчений Сімферопольський університет, працював вчителем географії і очолював сімферопольську «Просвіту», а отже добре знав життя Криму і вболівав за нас. Замість того, щоб відзначати свята в своїх родинах, семінаристи, навантажені книжками, терплячі дорожні невигоди, допомагали організовувати Великдень на Херсонесі, Різдво в «Просвіті», з колядками виступали в військових частинах, на кораблях. Минулого року владика Юліян Вороновський відвідав Севастополь і відслужив архирейську Службу Божу. Михайло Бучинський в минулому році створив для наших дітей відпочинковий табір і вони разом з лікарем Леонідом Амельковичем, студентом Львівської богословської академії Ігорем Чікітою, професором з Канади Стефаном Пісоцьким зробили похід в Кримські гори.

Отці-студити з монастиря Архистратига Михаїла влаштували на зимові вакації в минулому році хлопчикам з недільної школи справжнє Різдвяне свято.

Організація «Українська молодь Христові» протягом кількох років приймала наших дітей до табору «Оазис», де діти пройшли катехізацію, добре відпочили, крім того вивчали англійську мову. Щоденну літургію діти мали українською і англійською мовами, про що піклувався отець Майкл Кв'ятковський з Канади. Завідуюча пані Марія Говгера разом з іншими дружинами священників, дбали про смачні страви, добре виховання та приємне і корисне їх спілкування з учителями-мовниками.

Першу поїздку дітей до табору оплатив священник з США отець Мірчук, тепер віце-ректор львівської духовної семінарії. Влітку три роки тому Він відвідав Севастополь і відслужив святкову літургії на Зелені свята під відкритим небом на Херсонесі. Ми запам’ятали його коротку, але надзвичайно змістовну проповідь, мудру пораду; дбати, щоб нашим дітямі люди привітно всміхалися.

В той час приїхала з Тернополя з виставкою своїх робіт відома вишивальниця Ганна Баран і настоятелька Тернопільського, монастиря пані сестра Йосифа. Ці дві чудові жінки сиділи під українською виставкою на традиційному святі Історичного бульвару оточені журналістами: їм всміхалися, дякували. Пані сестра Йосифа була тоді вдруге в Севастополі. Перед тим вона з сестрами монахинями приїздила на святкування Великодня. Думаю, що запам'ятають і діти, і військові, як після освячення пасок сестри пригощали їх освяченим. А хлопчики і дівчатка, які поверталися з табору і чекали на тернопільської у вокзалі прибуття поїзду вночі, були здивовані неабияк, коли побачили пані сестру Йосифу з двома відрами в рука. Вона принесла їм гарячі вареники, компот, та ще й пиріжків в торбинку поклала.

Від Тернопільської єпархії приїздив на свято Миколая в 1993 році отець Василій, що й був в ролі Миколая в недільній школі та в одній з військових частин Севастополя в день прийняття присяги Разом з «союзянками», які приїхали з Тернополя, вони обдарували новобранців. дали концерт для дітей офіцерів. Цю поїздку організувала голова тернопільського Союзу українок пані Марія Гром'як.

Схожа на традиційний солодкий Миколай львівська цукеркова фірма «Світоч» в особах пана директора В. Тавпаша та його заступника пані Марії Костишиної.

Чимало для укріплення нашої громади робили і севастопольці.

Пані Стефанія Садчук, яка зараз переїхала до Львова, була незмінним добровільним нашим регентом протягом трьох років. Вона жертовно віддавала свій час і працю, щоб не була пропущена ні одна Служба Божа.

Подружжя Антонюків Марія і Михайло добровільно звалили на себе нелегку ношу відповідальності за господарську справу Церкви.

Щоб наша церква мала належні атрибути, подбали добрі люди з золотими руками містечка Яблунева що на Івано-Франківщині. Церкві подарували вишитий рушник і різьблені з дерева речі випускники місцевого художнього училища.

Наша церква, на жаль, не має приміщення. Служби Божі відбувалися під відкритим небом на Херсонесі, в клубі військово-морського інституту, а то і в квартирному помешканні священика. Зараз вони проходять в приміщенні "Просвіти". Пан Василь Мацьків з Флориди пише, що хоче дати кошти на цеглу для нашого храму. Та, на жаль, депутати міської Ради відмовили нам в ділянці під храм, пояснюючи, що ми, мовляв, "нетрадиційні". Хочемо надіятися, що місцева влада визнає таке рішення помилковим, а ми не будемо за таку владу червоніти перед нашими братами з діаспори.
І все ж таки історичною правдою є те, що при Іванові Федосовичу Єрмакову наша громада була зареєстрована. Він навіть сприяв в тому депутатській групі "Україна", котра дбала про реєстрацію громади. Особливу подяку від прихожан заслуговує пан Ігор Тенюх, керівник цієї депутатської групи.

Отже, чи здійснилися наші бажання і надії?

Думаю, що так. В Криму вже є два наші священики. В Севастополі три роки працює отець Анатолій Мазурик. При ньому церква чітко про себе заявила, хоч сам він зазнав звинувачень зі сторони УПЦ Московського Патріархату просто за те, що ходить по «священной севастопольской земле»...

То ж чи традиційні ми? Думаю, що так, бо Церква жива, діюча. І в традиціях, що йдуть від митрополита Шептицького, вона дбає про дітей, співпрацює з "Просвітою", "Союзом українок", піклується про талановитих дітей, студентів. До нас йдуть люди різних конфесій і різних національностей, бо створена наша церква любов'ю до Бога, до ближнього, шаною до держави, народних традицій.

Богдана ПРОЦАК

газета «Дзвін Севастополя»,
серпень, 1996 рік