Так може сказати лише той, хто був позбавлений її. Тому-то радіють наші парафіяни Української Греко-Католицької Церкви, збираючись на чергову святочну відправу. Ми добились своєї церкви, ми сповідуємо віру батьків.

Прикро, що місцева влада до цих пір не виділила нам землю під будівництво храму, макет якого готовий. Почергово приходимо у невеличку квартиру отця Анатолія, яка поки-що стала тимчасовим місцем для богослужіннь. І хоча буває тісно – відчуття свята не покидає нас. Тут в божому слові і милій серцю мелодії звучить рідна українська мова.
З дитинства, відколи себе пам'ятаю, і впродовж мого життя пори року були поділені за незвичайним порядком Зима — то Різдво Христове з веселими колядками, величне свято Василія Великого, Водосв'яття. Стрітення дає надію на пробудження природи, прихід весни. А далі Великий піст, що організовує дух і тіло, щоб достойно зустріти Паску і проспівати з усіма «Христос воскрес!». І з тим незабутнім Великодним співом весною воскресає надія і віра і робиться душа наповненою любов'ю до всіх і до всього. А перед святом обов'язкова традиційна сповідь. Вона приносить очищення душі, позбавляє людину гніву. «Прости мене, бо я тебе теж прощаю» – такі слова кажуть віруючі.
А на літо випадають Зелені свята, або, як кажуть, Трійця. Тоді прикрашаються пахучими квітами та листям людські помешкання і церква. Далі — свято Євхаристії, яке чарує своїм обрядом освячення віночків, сплетених з цілющих квітів і трав. Ці віночки лікують, ними прикрашають оселю, їх також кладуть у домовину.
А ще літком урочисто святкують Івана, Петра і Павла. А закінчується найтепліша пора року святом Спаса, коли в церкві освячуються овочі. Величним також вважається свято Успіння Богородиці, що має стати нашим престольним, оскільки на його честь будемо будувати храм.
Перше свято осені - народження Богородиці, а за ним затишні свята Дмитра, Михайла і Миколи. Останнє дуже люблять діти, бо отримують в цей день подарунки.
Отак нам в нашій громаді щасливо крутяться роки від Різдва до Різдва, від свята до свята. І легше в світі жити тим, хто в вірі виховується. Пам'ятаю свої повоєнне дитинство – голодне, холодне і неспокійне. Багато дітей тоді втратили батьків, а серед них і я, трьохрічна кругла сирота. Та не пропали ми і не віддали нас в дитячі будинки. Доброю матір'ю стала нам наша Українська Церква Щовечора я маю бігти на молебень, щоб співати: «О Маріє, Мати Божа, молися з нами». І були вислухані наші дитячі молитви і виросли діти добрими дорослими. Дбають про рідну Церкву і водять до неї своїх діточок. За все, що є в мені доброго і цінується людьми, я завдячую релігїйному вихованню. І хочу і все роблю, щоби в такому дусі виховувалися мої діти і онуки.
Б'ють дзвони... Б'ють в нашому серці і кличуть до церкви. Кличуть і сповіщають, що ми є і є з нами Бог.

Богдана ПРОЦАК,
голова Греко-Католицької громади Севастополя

газета «Дзвін Севастополя»,
№1, березень, 1995 р.