«МИ НЕ МОЖЕМО ЗАБУВАТИ
ПЕРЕСЛІДУВАНЬ І МУЧЕНИЦТВА»
Минулої неділі на території, відведеній для будівництва храму УГКЦ у Севастополі, парох громад Успення Пресвятої Богородиці, Св. апостола Андрія Первозванного, Св. Василія Великого, капелан ВМС ЗС України о. Микола Квич та ялтинський протопресвітер о. Ігор Гаврилів провели урочисте освячення ікони і вкладення мощей блаженного священномученика Петра Вергуна.
Цього ж дня аналогічна непересічна подія в житті греко-католицької громади сталась у римо-католицькому храмі Непорочного зачаття Пречистої Діви Марії м. Ялти.
Мощі для кримських церков передав Львівський архієпископ владика Ігор Возняк.
Обидві ікони створені львівським художником Володимиром Сикутою з благословення екзарха Одесько-Кримського преосвященного кир Василія Івасюка.
* * *
Святіший Отець Іван-Павло II у одному зі своїх Апостольських листів наголосив: «Домігшись свободи, ми не можемо забувати переслідувань і мучеництва... Невід’ємною частиною цієї нашої релігійної пам’яті є обов’язок пригадувати собі значення мучеництва, вказуючи на пошанування всіх конкретних свідків віри...».
У книзі «Мученики – джерело чудотворної сили», виданій 2004 року у Львові, повідомляється, що Блаженний Отець Прелат Петро Вергун (1890-1957) прийняв священичі свячення з рук Митрополита Андрея Шептицького 30 жовтня 1927 року у соборі св. Юра. У листопаді цього ж року о. Петро Вергун отримує призначення на душпастиря українців-католиків у Німеччині з осередком у Берліні.
У німецькій столиці о. д-р П. Вергун важко працював, бо, не маючи майже жодних фондів на власне утримання, крім душпастирської обслуги українців по великих містах Німеччини, займався також і науковою працею. Усі справи він полагоджував із любов’ю й лагідністю, чим прихилив до себе серця всього духовенства.
У Квітну Неділю, що припала на 29 квітня 1945 року, була відслужена остання Літургія для кількох вірних у Берліні, а вже 2 травня Червона армія захопила столицю Німеччини. Тоді більшість українців покинула місто і подалась на захід Німеччини.
Ніщо не перешкоджало о. д-ру Петру Вергуну перенести свій осередок до Мюнхена, проте він цього не зробив, бо хотів до кінця розділити долю своїх парохіян, розуміючи, як потрібна їм його духовна підтримка: «Заки бодай один українець буде в Берліні, я залишуся тут», – мужньо відповідав він на перестороги друзів.
21 червня 1945 року працівники НКВС обшукали його помешкання, заарештували отця Петра і без суду вивезли його на розправу до Радянського Союзу. Тут його піддавали виснажливим допитам, а влітку 1946 року військовий трибунал при зачинених дверях, засудив його на 8-річне ув’язнення. Покарання о. Петро відбував у тюрмах ГУЛАГу.
Один із каторжників, що був з отцем до грудня 1954 року, так писав про нього: «Мене все вражала його моральна сила. Помимо всіх недуг, помимо нестерпної самітності під усяким оглядом, був він усе надзвичайно товариською й ввічливою особою, й на його обличчі ніколи не було видно смутку. Він кожного вітав з усмішкою на обличчі».
7 лютого 1957 року о 7-ій годині 30 хвилин увечері, в усамітненні, серед снігів і сибірських морозів, серед довгих терпінь і тортур, спочив в’язень більшовицьких концтаборів і мученик за Христову Церкву о. Петро Вергун.
Підготував Микола ВЛАДЗІМІРСЬКИЙ.
"Кримська Свiтлиця" #43 за 24.10.2008