29.09.2011 р.Б. сумну вістку отримали віряни Української греко-католицької Церкви м. Севастополь. Упокоївся в Господі після важкої хвороби на 59 році життя, парох храму св. Миколая у селі Зарваниця та Св. мучениці Параскевії в с. Плугів Золочівського району ієрей Анатолій Мазурик, в минулому душпастир громади м. Севастополя УГКЦ.
З приємністю вірні згадують той час коли невтомний, за покликом серця та послуху Церкві відшуковував вірних та як сумлінний пастир засівав зерна Христової науки в спраглі людські серця Божого слова.
В суботу 01.10. та неділю 02.10.2011 р.Б. усією громадою вірні молилися за спокій слуги Божого ієрея Анатолія. Хай Господь упокоїть його, де усі святі і праведні спочивають.
Слова співчуття для родини від усієї громади УГКЦ м. Севастополя.

Настоятель громади м. Севастополя ієрей Микола Квич

Священичий парастас за душу спочилого о. Анатолія Мазурика

У четвер, 29 жовтня, у храмі св. Миколая м. Золочева, відбувся Парастас за упокій душі о. Анатолія Мазурика. Тіло новопереставленого ієрея було перенесено до храму напередодні.
У молитві взяли участь священики Поморянського та Золочівського деканатів разом із протопресвітерами Михайлом Сукмановським та Володимиром Клим’яюком. Василіяни Золочівського Святовознесенського монастиря під проводом ігумена о. Томи Кушки.
Після Парастасу, протягом цілої ночі, у храмі св. Миколая, тривало молитовне чування за спочилого о. Анатолія, організоване спільнотою «Воїни Христа Царя».

Наступного дня, 30 вересня, о 20.00, до храму прибув Високопреосвященний владика Ігор. Під проводом Архиєпископа Львівського відслужено Священичий парастас. У своїй проповіді Архиєрей наголосив на чеснотах, які за життя прикрашали о. Мазурика:

«Його служіння приносило велику користь для тих душ, про яких він так сумлінно дбав. Мав завжди плани, думав наперед, щоб здійснити кращу опіку для вірних, яких довірила йому свята Церква. Мав добре відчуття та умів направити людей у праведному напрямі, щоб вони дбали за спасіння своїх душ. Сам був свідомий своєї хвороби, тому приходив до свого єпископа та просив звільнити його від певних обов'язків, бо відчував, що його сили маліють. Отець Анатолій готувався до своєї близької зустрічі з Богом, був цього дуже свідомий і не хотів жити кольоровими мріями та віддаляти смерть, тобто, перехід до вічного життя».
На завершення владика Ігор особливо відзначив заслуги отця Анатолія Мазурика у згуртуванні греко-католиків Севастополя.

Слово Архиєпископа Львівського про світлої пам'яті о. Анатолія Мазурика

Всечесні та преподобні отці, Достойна родино отця Анатолія, Шановні молільники,

вдячний вам, усім присутнім, за вашу участь у молінні доброго упокою душі нашого співбрата у священстві, отця Анатолія Мазурика. Його служіння приносило велику користь для тих душ, про яких він так сумлінно дбав. Мав завжди плани, думав наперед, щоб здійснити кращу опіку для вірних, яких довірила йому свята Церква. Мав добре відчуття та умів направити людей у праведному напрямі, щоб вони дбали за спасіння своїх душ. Сам був свідомий своєї хвороби, приходив до свого єпископа та просив звільнити його від певних обов'язків, бо відчував, що його сили маліють. Отець Анатолій готувався до своєї близької зустрічі з Богом, був цього дуже свідомий і не хотів жити кольоровими мріями та віддаляти смерть, тобто, перехід до вічного життя.

Минулого тижня, при нагоді, відвідав його владика Венедикт, і вони мали щиру розмову. Владика без жодних забобонів звернувся до отця Анатолія і пригадав йому про можливу швидку зустріч з Богом. І наш священик не був тим зовсім заскочений, навпаки, був вдячний владиці за сміливу пригадку цього та говорив, що свідомий своїх прогрішень, але не заперечував своєї готовості зустрітися з Господом, якому старався служити своїм життям. Радів тим, що щиро сповідався, каявся за свої промахи життя й вірив у велике Боже милосердя, чого, надіємося, досягнув у вічності.

Стою тут я разом зі своїми священиками Львівської ариєпархії й без страху, і таємниці скажу, що дуже можливо хтось наступний із нас теж стане перед Богом. Може перший я? Не знаю. Але усвідомлюю, що стану на Господньому суді зі своїми священиками та вірними єпархії, щоб здати строгий звіт зі свого служіння та служіння наших священиків. Коли подумаю про клопоти, про різні хитрощі, про занедбання, про різни супротивні сили, що походять від вірних архиєпархії, а часом і від священиків, з чим трудно справитися й знайти розв'язання проблем ? дрожу, немов осінній лист на дереві. Лякаюся цієї відповідальності. Знаю, як багато речей не вдається мені довершити так, як бажав би. Часто люди стають на перешкоді, блокують без думання певні наші рішення, забуваючи, що й їм прийдеться за це відповідати перед Господом. Добре служіння нелегко дається, багато приходиться платити здоров'ям, переживаннями, уболіванням. У таких випадках відразу думаю про пророка Мойсея, якого Господь посилав до свого народу, а люди противилися йому, нарікали, чинили бунт проти нього, бралися за каміння, щоб вбити його, видаляли його з-поміж себе, а Господь наказував йому провадити народ, незважаючи на чисельні труднощі та важкі обставини. Мені стає легше, коли думаю, що очевидний Божий вибранець, Мойсей, терпів такі великі зневаги та клопоти, а я, мізерний слуга, хочу полегші та вдалого провадження Господнього люду.

Отець Анатоліій, теж стане на Страшному суді зі своїми парафіянами, яких він обслуговував: добрими й менш слухняними, прихильними та віддаленими. Зрештою, Господь уже запитав його про урядування, він здав Богу звіт зі свого управління людськими душами (пор. Лк. 16,2). А Мудрець пригадує нам: «Суд готовий перед його обличчям, він жде й на тебе!» (Йов 35,14). Коли йде мова про звіти, то уже тут, на землі, людям стає моторошно. Тим більше у вічності перед справедливим Суддею, де уже жодні пояснення, ласкаві й хитрі слова, влада, що була на землі, авторитет між людьми, не грають жодної ролі. Не можна буде виправдатися словами, бо Господь докладно знає про наші вчинки, скриті та явні мислі, і звичайно, слова.

Отець Анатолій Мазурик народився 30 грудня 1952 року в м. Золочеві Львівської області, в родині Віктора та Людмили Мазуриків. Батьки майбутнього священика пережили депортацію із земель, що на території Надсяння, які після II Світової війни увійшли до складу Польщі. Анатолій здобув освіту в Дрогобицькому державному педагогічному інституті ім. І. Франка 1971?1975 рр. Був вчителем російської мови та літератури в школах м. Золочева. З Ларисою, яка стала його дружиною, вступив у подружжя в 1975 році. Залишив сина Дениса (11.04.1978 р. нар.) та дочку Тетяну (07.11.1982 р. нар.), був дідусем двох онуків.

Навчався й закінчив Львівську Духовну Семінарію Святого Духа 1990?1993 рр. Дияконські свячення отримав з рук Преосвященнішого Владики Юліана Вороновського 13 грудня 1992 р. Священчі свячення отримав з рук Блаженнішого Мирослава-Івана Любачівського 07 лютого 1993 р. Душпастирював більше як 18 років. Це некороткий час служіння Церкві та нашому народові. Душпастирське служіння виконував у парафіях св. Архангела Михаїла с. Колтів та св. Миколая Чудотворця с. Сасів, Золочівського району у 1993 р. Того ж таки року відгукнувся на прохання Блаженнішого Мирослава-Івана та вирушив як місіонер у АР Крим, де з 1993 до 1996 року був адміністратором парафії Успіння Пресвятої Богородиці міста Севастополя. За це служіння отримав сердечні слова подяки від Владики Любомира Гузара, на той час екзарха Києво-Вишгородського. Копітка душпастирська праця отця Анатолія, його щире слово, вроджена аристократична толерантність та інтелігентність дали свої плоди: міська інтелігенція, незалежно від національності та віросповідання, потягнулася до «незвичайного батюшки», як називали його севастопольці. Після трьох років перебування у Севастополі священик залишив за собою живу й досить зорганізовану греко-католицьку спільноту.

Коли повернувся до Галичини, служив у парафії Успіння Пресвятої Богородиці села Тростянець Золочівського району та в парафії св. влкмч. Димитрія села Луки Золочівського району у 1996?2000 роках. Згодом був слухняний й перебрав служіння в парафії Різдва Пресвятої Богородиці с. Сокільники Пустомитівського району. У 2000 р. повернувся на Золочівщину й обслуговував, до недавнього часу, село Нестюки Золочівського району. Останнього часу служив для парафіян церкви св. Миколая села Зарваниця та парафіян церкви св. мучениці Параскевії в с. Плугів Золочівського району. Упокоївся в Господі після важкої хвороби дня 29 вересня 2011 року на 59 році життя.

Господь вибирає кращих й кличе їх до себе швидше. Ми знаємо його як доброго священика, який дбав за повірений йому Божий люд. Приходив до мене не так давно. Був змінений на обличчі, але не зневірений. Мимо важкої хвороби утримував внутрішній спокій. Просив звільнити його від служіння для парафіян в селі Нестюки. Ніколи не затримувався довго в розмові. Мав підготовлені запитання, представляв їх і після почутої відповіді, взявши благословення, тихо відходив із канцелярії. Вмів лагодити з людьми, які любили його. Старався про духовний стан і планував, щоб краще послужити вірним. Мав плани, щоб побудувати церкву в Зарваниці. Думав про це й старався, щоб здійснити задумане добро. Господь розпорядився інакше: забрав його до себе і вважаємо, що він отримав милосердя у Всевишнього Бога.

Хай Господь благословить його мирну й благородну душу.

+ Ігор
Архиєпископ Львівський, УГКЦ

Храм св. Миколая, м. Золочів, 30.09.2011.

http://www.ugcc.lviv.ua/index.php?option=com_content&task=view&id=2439&Itemid=97

Період душпастирювання о. Анатолія Мазурика в Севастополі